Правове виховання батьків

«Правове виховання батьків»- міжнародний термін, під яким розуміється допомога батькам у виконанні функцій вихователів власних дітей, батьківських функцій. Багато батьків, представників громадськості помиляються, вважаючи, що центром виховання є школа. Це не так. Соціологічні дослідження показують, що на виховання дитини впливають: сім'я - 50%, ЗМІ - 30%, школа - 10%, вулиця -10%.

Перші життєві уроки дитина отримує в сім'ї. Його перші вчителі та вихователі – батько і мати. Давно встановлено, що для дитини загальні сімейні повсякденні радості і засмучення, успіхи і невдачі - це джерело, що породжує доброту і чуйність, дбайливе ставлення до людей. Сім'я дає дитині перші уявлення про добро і зло, про правила співжиття, перші трудові навички. Саме в родині визначаються життєві плани, ідеали людини, формується життєва позиція.

Сім'я є найважливішим фактором, що впливає на формування особистості. Саме в сім'ї діти просто і природно долучаються до життя. В сім'ї закладаються основи розуміння дитиною світу, з перших років вона засвоює моральні цінності, соціальні норми, культурні традиції. Виховання дитини найтіснішим чином пов'язане з проблемою сформованості особистості батьків. Щоб виховати в дитини моральні якості, правову культуру, батькам необхідно самим ними володіти, томуправове виховання батьківє обов’язковим на сьогодні. Що повинні знати батьки на сьогодні з приводу прав дитини?

Міжнародна спільнота прийняла два важливих документи, що визначають права дитини: Декларацію прав дитини (прийнята ООН в 1959 році), Конвенцію про права дитини (прийнята ООН в 1989 році). Декларація визначає чотири принципи здійснення прав дітей та мету їх міжнародно-правового захисту .

•Перший принцип:дитині повинна надаватися можливість нормального розвитку (матеріального і духовного).

•Другий принцип:дитина має бути першою, хто має отримати допомогу в разі лиха.

•Третій принцип:дитині повинна бути надана можливість заробляти кошти на існування, але вона повинна бути захищена від усіх форм експлуатації.

• Четвертий принцип:дитина повинна виховуватися з усвідомленням того, що її кращі якості будуть використані на благо наступного покоління.

Конвенція про права дитини, визнаючидитиноюкожну людську істоту до досягнення нею 18-річного віку, розглядає дітей як особливу демографічну групу населення, яка потребує спеціальної системі захисту, створення сприятливих умов для виживання, здорового і гармонійного розвитку кожної дитини як особистості, визначає її самостійним суб'єктом права. Норми, зафіксовані в ній, служать орієнтиром для держав у розробці власних програм щодо дітей. Конвенція визначає завдання держави, її роль у захисті прав дітей, а також права дитини як суб'єкту міжнародного права.

Конвенція, на відміну від усіх попередніх міжнародних актів з прав дитини, ввела ряд нових прав: на виживання і розвиток; на збереження індивідуальності, на вільне вираження своїх поглядів; на неучасть у військових діях; на фізичне і психологічне відновлення і соціальну реінтеграцію жертв зловживань та експлуатації.

За Конвенцією дитина має такі права:

Ст. 9. Діти мають право на виховання в сімейному оточенні або бути на утриманні тих, хто забезпечить їм найкращий догляд.

Ст. 12, 13, 15. Діти мають право висловлювати свою думку.

Ст. 19. Діти мають право на безпечні умови життя, право не піддаватися жорстокому або недбалому поводженню.

Ст. 23. Діти-інваліди мають право на особливе піклування і навчання.

Ст. 24. Діти мають право на медичний догляд.

Ст. 24 (2 с.) Діти мають право на достатнє харчування і достатню кількість чистої води.

Ст. 26, 27. Діти мають право на прийнятний рівень життя.

Ст. 28 (1 а). Діти мають право на безоплатну освіту.

Ст. 30. Діти мають право говорити рідною мовою, сповідувати свою релігію, дотримуватися традицій своєї культури.

Ст. 31. Діти мають право на відпочинок.

Ст. 32. Діти не повинні використовуватися як дешева робоча сила.

Повернутися на початок розділу